Блог

Щось “не так” з Softjourn було з самого початку, коли я туди прийшов. Наприклад, першим трьом співробітникам (я не серед них!) обіцяли відсоток від прибутку компанії і високі посади. Але в результаті – одного з них змусили звільнитись, а другого вигнали без попередження (як і Льошу, мого товариша та одного з менеджерів проектів). (Третій пішов з цієї фірми вже після мого звільнення.) Коли Вася К. (давній друг Фіцака та один з топ-менеджерів на час мого звільнення) прийшов у фірму, двоє з них ще працювали, однак його зробили тім лідом незважаючи на обіцянки і на те, що Вася не знав ні проекту, ні, навіть, PHP. Однак фірма була ще дуже молодою і я “повівся” на “щирість” і “відкритість” Сергія (Фіцака, директора фірми) і вирішив, що ситуацію можна буде змінити…

Ті, хто мене знає, можуть підтвердити, що яка б проблема не була я спробую усі методи її вирішення! Це стосується не тільки програмування. Думаю, багато хто помітив, що я намагався змінити фірму і виправити ситуацію. Те, що фірма рухається “не в тому напрямку” (і нам з нею не по дорозі) я зрозумів роки назад. Ще тоді я вирішив, що замість того, щоб здатися і піти, я спробую все включно з крайніми методами! Цього вимагала моя совість (не хотів шкодувати) і, що власне було головним фактором, Сергій ніби то виявляв бажання іти на зустріч і буквально просив підлеглих йому помагати. Був це фальш чи ні – не знаю (думаю, ні, просто він – людина ситуації, говорить те, що думає на даний момент, і не замислюється ні над наслідками, ні над тим, наскільке сказане відповідає чи може відповідати дійсності)…

Довгий час усі свої ідеї, пропозиції тощо я говорив безпосередньо Сергієві. Дещо він слухав, але з часом все менше і менше. Потім він почав відверто показувати своє незадоволення моїми “постійними зауваженнями”. В решті-решт закінчилось все повним ігноруванням моїх пропозицій! Якби річ йшла лише про допустимі варіанти якихось звичайних дій чи процесів, то я б і заспокоївся, але переважно річ йшла саме про явні дурниці, які Сергій постійно робив і продовжує робити далі і які впливали на роботу колективу, перспективи фірми тощо! Так, наприклад, чим закінчиться історія з Олексієм (менеджером одного з найдавніших проектів і моїм товаришем; на даний момент клієнт, що замовляв цей проект, уже не працює з Softjourn) знало багато людей і не одна людина намагалась йому (Сергієві) допомогти, однак замість того, щоб якось охолодити пил Олексія, Сергій по суті його тільки заохочував (наприклад, публічно заявляв, що Олексій – молодець у тому, що нагадує йому про проблеми “відкриваючи двері його кабінету ногою”). Крайніми методами Олексія, як запальної людини, були саме “відверті” розмови, саме через що його і було звільнено! По суті ж Олексій змушений був використати саме крайні методи, бо нічого більше не допомагало. А враховуючи ще й те, що його шеф не зупиняв і не “ставив на місце”, кінцевий “результат” був досить передбачуваним!

Я також перепробував все (в межах того, що я допускаю)! Я намагався і переконувати співробітників говорити про проблеми відверто, а не тільки “на кухні”. Я намагався і вмовити вплинути на Сергія його друзів. Я пробував і сам виносити на публіку обговорення проблем. Я пробував і ініціювати групи по вирішенню різних питань. Я пробував і шляхом непрямих дій змусити інших звернути увагу на певні питання. Усе це не дало результату, окрім значного погіршення відносин з керівництвом та колективом… Чи зробив би я все це ще раз? Так! Тому що зараз я спокійний – я зробив все, що міг. Якщо когось же щось образило, то прошу вибачення, я нікому не хотів заподіяти зла. За усе я готовий відповісти і пояснити, якщо потрібно. Я просто не міг скаржитись на щось попередньо не спробувавши вирішити це…

До речі, мої спроби щось виправити стосувались не тільки дій керівництва. Так проектом Orangutan я намагався заохотити інших вийти за рамки просто виконання завдань (ніхто не прийняв участь в проекті). За допомогою Wiki я намагався заохотити інших ділитися знаннями не тільки на рівні семінарів чи мітингів, на яких співробітники рідко справді слухають. За допомогою Jabber-а я намагався покращити спілкування між співробітниками. Softjourn Labs (сьогодні вже недоступний) мав заохотити виставляти свої напрацювання, демонструвати свій професіоналізм. Результат – такий самий, тобто нічого! Все що потрібно більшості працівників – просто виконувати завдання і щоб їх не трогали. Я не хочу сказати, що це – проблема тільки колективу (але частково так і є). Проблема в “атмосфері”! І така атмосфера активно підтримується і навіть “пропагується” (неспеціально створюється) керівництвом. Проблема ще й у тому, що керівництво цього не розуміє і навіть не намагається зрозуміти!

Так поступово я дійшов висновку, що змінити щось мені не під силу. Сталось це більше півтора року назад, незадовно до звільнення Олексія. З “ніяким” керівництвом можна було б чогось досягти але основна проблема у тому, що і колектив нічого не хотів міняти! Втянулись, звикли – не знаю… Історія з Льошою тільки стала підтвердження, що все зайшло надто далеко і вороття вже нема! На той момент я вже став “уособленням зла в компанії” і спробував крайні методи (тому, власне, мабуть, і став “уособленням”). Я б звільнився ще тоді але не міг це зробити через борг – ще раніше узяв у фірми кредит. Згідно договору, у випадку звільнення, я б мав повернути удвічі більшу суму. Тому я вирішив спокійно почекати… З того часу я потрохи почав закривати усі свої справи (а їх було багато). Тим не менше, спокійно допрацювати мені не дали…

У мене є внутрішня потреба робити щось “суспільно корисне”. Тому я і займався іншими проектами, тому і зайнявся Softjourn Labs. Я хотів, щоб моїми проектами користувались і інші люди, хотів створити щось своє і підтримувати. Вирішив розмістити усі свої проекти на Softjourn Labs, щоб цим собі гарантувати відносний спокій у компанії (сподіваючись на вдячність) і щоб уникнути звинувачень, що я працюю на себе. Сервер для Softjourn Labs я намагався “вибити” дуже довго (якщо не помиляюсь, рік) натикаючись на повну байдужість! Врешті справа зрушилась, коли Оля (одна з меркетологів, яка займалась сайтом фірми) запропонувала Сергію використати уже існуючий VPS. Після цього біля місяця, у вільний час, я працював над плагінами для майбутнього сайту, налаштуванням, встановленням, дизайном тощо. Свої плагіни також розмістив на Labs і зайнявся просуванням сайту на сторонніх ресурсах. Усю свою роботу перед розміщенням затвердив! Також на основному сайті почав самостійно (але зі згоди Олі) добавляти нові проекти (у розділ Labs з посиланням на сайт Labs).

Незважаючи на те, що раніше сайт Labs нікому не був потрібен, невдовзі після його запуску адміна отримав і Толік О. (близький друг Фіцака, начальник відділу розробки) – я просто побачив це в переліку користувачів (ніхто не збирався мені про це повідомляти). Толік розмістив на Labs свій проект (більше ніхто, до речі). Через кілька днів, без будь-якого обговорення чи консультацій, Толік знімає реєстрацію для скачування і повідомляє про це всіх “причасних” по пошті (зазвичай він так і діє). Такого роду дія мене шокувала, особливо враховуючи те, що ще кілька днів тому на сторонніх сайтах я писав, що потрібна реєстрація. Тому я вирішив відписати досить “гнівно” (але в межах ввічливості). Тут то і почалось найцікавіше! Очевидно для того, щоб Толік не почувався ображеним, Сергій скликав мітинг, на який запросив з два десятка людей і публічно почав мене звинувачувати у “всіх гріхах”…

Так, виявилось, що я порушив правила дозволивши завантаження без реєстрації (Так, так! Саме “моя вина” була у цьому! Річ у тім, що на основному сайті я додав посилання на сайт Labs, який, до змін Толіка, вимагав реєстрації. Хоч саме Толік і прибрав там реєстрацію але винуватий все одно я, тому що реєстрацію мало просити на основному сайті, де дані пишуться в CRM (до речі, зовсім не тривіальне завдання)! І хоч я узгоджував все перед розміщенням моя вина була у тому, що я не звернув особливу увагу на цей конкретний момент!), також я “без дозволу” розмістив кнопку “Donate” (Хоч дозвіл я питав! Але мене ніби-то “не так зрозуміли” – подумали, що кнопка буде на якомусь “іншому ресурсі”.) і, взагалі, по словам Сергія, на мене кожен день скаржились інші співробітники… Після цього я дуже пошкодував, що в мене був борг! І мені стало чітко зрозуміло, що ніякої лояльності чи вдячності не буде! Тому я забрав усі свої проекти з Softjourn Labs (а їх було біля 8-и – крім них там залишився тільки один проект Толіка :)). Також я порахував, що щоб віддати борг, мені треба ще біля року і це при тому, що довгим мені тоді здавався кожен день. Це стало поштовхом до пришвидшення віддавання боргу…

Через тиждень після того як я переніс проекти на свій сайт мені написав Варун Шор, засновник компанії Kayako, яка є одним з лідерів рішень Help Desk (трохи раніше, і написав би він, можливо, компанії Softjourn). Йому потрібна була допомога в запуску Forge.Kayako.Com на базі Redmine. Це стало свого роду спасінням для мене оскільки дало змогу мені швидше віддати борг (крім Kayako були, до речі, і інші клієнти). Після виконання деякої роботи Варун запропонував мені працювати з Kayako постійно. Таким чином я готувався звільнитись десь у кінці листопада і вів переговори з Kayako про надання мені іншого безвідсоткового кредиту, щоб віддати борг в Softjourn. Але знову мої плани порушились…

Наш конфлікт з Макі (Юра К., один з близьких друзів директора) почався з того, що я попросив його поговорити з Сергієм, щоб перенести “мітинги” (так вони називали свої п’янки під час робочого дня) за межі офісу. Цей діалог закінчився погрозою дати мені в морду! З тих пір ми з ним не спілкувались. Але через деякий час від Ігора В. (друга Макі) я дізнався, що Макі полюбляв обговорювати мою скромну персону і навіть дав мені кличку “Keywarrior” за те, що я ніби-то не здатен сказати те, що думаю, у вічі і роблю це виключно через Інтернет. Це мене настільки обурило, що я двічі намагався отримати від нього пояснення (або вибачення) у “реалі” та при інших співробітниках (перший раз це було при Сергію Б. (на той час – психологу фірми), другий – на великому мітингу, який згадується вище). Обидва рази Макі швидко “покинув кімнату”… 🙂

Спочатку деякі співробітники казали мені, що чули ніби-то Макі іде на проект UPC, на якому я працював. Але ніхто не підтверджував цього! Керівництво і свого менеджера (Валерія, також, до речі, друга Фіцака) я не питав. Думаю – просто не вірилось, що мені могли не сказати (мене ж навіть називали “головним розробником проекту”). Невдовзі я дізнався (знову від сторонніх), що Макі уже працює! На цей раз я запитав Валерія і він підтвердив. Більше того, Макі іде на місце Валерія тобто стає моїм шефом. Можете уявити собі мою реакцію? Це пришвидшило моє звільнення ще на місяць – я взяв гроші з “заначки” (були відкладені для іншого кредиту) і віддав! В той же день написав заяву. 🙂

От, мабуть, і все! Якщо є питання – задавайте! Або тут, або через посилання у верхньому правому куті, або на Formspring: http://www.formspring.me/AndriyLesyuk!