Блог

Фотографія Івана Бандури

Критикувати можна по-різному… Для прикладу, можна перелічити невиконані обіцянки, а можна й просто звинуватити опонента у тому, що він, ніби-то, не виконав ще жодної, при цьому чудово усвідомлюючи необгрунтованість даного твердження. Безумовно, у останньому випадку говорять більше емоції (або ж це – свідоме перебільшення, основна мета якого заручитися підтримкою більш емоційної частини аудиторії, що в тій чи іншій мірі вже розділяє сказане). Але критику влади саме такого роду все частіше можна зараз почути від опозиційних політиків, громадських діячів, добровольців, волонтерів і багатьох звичайних громадян. Очевидно, що таку критику не можна назвати нормальною (і, тим більше, конструктивною), адже, незалежно від її справжніх намірів, єдиний її результат – виховання у людей упередженого відношення до влади. Взяти хоча б вираз “внутрішній окупаційний режим” – зрозуміло, що таке формулювання закладає асоціацію між (“зовнішньою”) окупацією (Росією) та владою у країні…

Деякі ж критики заходять навіть дальше і беруть на себе ексклюзивне право представляти увесь український народ, хоча сам народ таким правом їх точно не наділяв. Тим не менше, я особисто думаю, що вони роблять це не навмисне… Річ у тім, що багато хто з них брав безпосередню участь у Євромайдані і ті, хто там був з ними, і залишились для них справжнім українським народом. Насправді ж, це, звичайно, далеко не так, але вони чи то забули це, чи то просто відмовляються це визнавати… Тих же колишніх євромайданівців, які намагаються якось співпрацювати з владою, вони часто називають “зрадниками”, а частину реального народу, яка їх не підтримує – “порохоботами”, “рабами” і т.п. Усе це наштовхує мене на думку, що ці люди десь глибоко в душі все ще на Майдані. Найприкріше ж, що вони не тільки відмовляються визнавати реальність, але й почали відверто ігнорувати думку справжнього українського народу! Взяти хоча б “єдиних легітимних представників інтересів української нації”, реальний політичний рейтинг яких коливається в районі 1%…

Хтось може сказати, що на Майдані було те саме – тобто, відносно незначна частина українського народу узялася вирішувати, чого хочуть усі мешканці України. Тим не менше, саме так і відбуваються народні протести – деяка активна частина суспільства виходить на вулиці, щоб заявити про свої вимоги, а решта або підтримує її (у тому числі просто не заважаючи) або ж значно більша частина активних громадян виходить, щоб висловити свою незгоду з вимогами перших. Найбільш чітко ж про свою підтримку Євромайдану український народ заявив уже на виборах до Верховної Ради у 2014 р., загалом проголосувавши за про-майданівські сили. І це – саме той показник, який зараз чомусь ігнорують наші критики! Вони стверджують, що людям набрид “внутрішній окупаційний режим” Порошенка, а насправді найбільшу частину своїх голосів народ віддає саме за Солідарність президента. Вони заявляють, що люди вимагають оновлення системи влади та викорінення корупції, а народ віддає все більше голосів (у порівнянні з 2014 р.) представникам старої системи, таким як, Опозиційний блок, Відродження, Наш край та Батьківщина!.. Іншими словами, схоже, що факт підтримки Євромайдану українським народом у минулому заважає колишнім майданівцям збагнути, що ситуація вже кардинально змінилася – тепер люди значно більше підтримують і владу, і деструктивні опозиційні сили (в тому числі й ті, яких на Майдані свого часу освистували)! А, отже, радикальна боротьба з владою вже ні до чого путнього призвести не може. Крім дискредитації самих учасників Майдану, що ми маємо, та збільшення рейтингу популістів, що ми також маємо…

На жаль, потрібно визнати, що на даний момент наш народ не хвилюють ідеали Революції гідності!.. Точніше, у своїй більшості український народ зараз переймається зовсім іншими проблемами: не корупцією – а зарплатою, не реформами – а тарифами, не свободою слова – а цінами і т.д. І у той час, коли активісти Майдану намагаються протистояти новій владі, абсолютно не безпідставно виступаючи проти деяких її дій (хоч часто і перебільшуючи), народ починає потрохи повертати до влади політиків дореволюційної епохи, і регіоналів у тому числі. Перебільшуючи ж у своїй критиці, звинувачуючи колишніх соратників у зраді і відмовляючись співпрацювати з владою, майданівці, схоже самі цього не усвідомлюючи, налаштовують суспільство (яке їм все ще довіряє) на підтримку популістів, таких як Батьківщина. А це, в свою чергу, може, як і у 2010 р., повернути країну регіоналам!

Отже, основна помилка майданівців у тому, що вони зайнялися політикою, не усвідомлюючи, що воно таке! Хотіли цього люди на Майдані чи ні, але вони вже стали свого роду народною політичною партією (щоправда без реальної партії), з усіма витікаючими наслідками. Натомість, від них часто можна почути, що активіст, волонтер, доброволець і т.д. не повинен іти в політику… Пізно – політика вже прийшла до вас і ви або з нею, або вона проти вас! Звичайно ж, політика – непроста річ і в багато чому дуже неприємна, але саме вона і формує думку суспільства. І ви або допомагаєте їй або за вас це зроблять інші, і результат вам дуже не сподобається!.. Зрозумійте: саме це робив і Майдан – формував погляди суспільства!

Політикою потрібно уміти займатися! І, наскільки я можу судити, Порошенко, Тимошенко, Свобода та інші – уміють. Кожен – по своєму, кожен – не так, як би хотілося, наприклад, мені, але уміють. Зокрема, дуже багато останнім часом скаржаться на Порошенка за те, що в його партії багато колишніх регіоналів… Я ж думаю, що це пов’язано з розумінням лідерами партії того, що являє собою політичний авторитет. Адже, питання зовсім не у тому, регіонал він чи ні, а чи залишився ще у нього авторитет серед його прихильників! Не взяти ж авторитетного колишнього регіонала у свою партію означає дозволити йому об’єднатися з іншими регіоналами, що у перспективі може ослабити позиції українських сил. Вам би цього хотілося?.. Може Солідарність і не ідеальна політична сила (я, наприклад, впевнений, що не ідеальна), але вона вирішує цю конкретну проблему, як може! Хоча б якось!..

Тим не менше, у нас зараз модно кричати, що регіоналів взагалі не потрібно пускати у політику, але чому це кричать владі?.. Хіба у нас влада голосує на виборах?.. Хіба влада дала на останніх виборах 11,5% Опозиційному блоку, 5,4% Відродженню та 4,8% Нашому краю – у сумі майже 22% колишнім регіоналам?! Наївно вірити, що все це – фальсифікація. Ні, це – народна воля! І чим раніше ви це зрозумієте, тим раніше ви усвідомите, що деякі речі треба кричати не владі, а народу! А це і є політика!..

Помилково вважати, що народ це – якась одноманітна маса, яка думає більш-менш однаково і не міняє своєї думки… Насправді, в загальному наш народ – дуже і дуже наївний і доволі легко ведеться на різного роду маніпуляції. При чому, судячи з усього, ми схильні вірити маніпуляціям значно більше ніж західне суспільство (там люди, для прикладу, не прощають своїм політикам безвідповідальності). Тому, нашому суспільству необхідно розвиватися і допомогти йому це зробити можуть майданівці. Але вони надто зайняті протистоянням з владою…

То що робити? Чи є взагалі якийсь вихід?.. Я особисто бачу тільки два варіанти:

• Легший варіант: Потрібно врешті визначитись, з ким рухатись вперед!.. Я думаю, що це могла би бути Солідарність Порошенка і, можливо, Народний фронт Яценюка. Хоч і зі скрипом (ще й яким), але вони все таки ідуть на контакт… Хоча, можливо, краще була б і Самопоміч. Інших варіантів я особисто зараз не бачу! Батьківщина і Свобода?.. Я не вірю в їх здатність щось змінити. У будь-якому випадку, з ким би ви не вирішили працювати, треба переконатись, що ваша критика не вбиває їх рейтинг (а то у результаті може довестися “працювати” з Опозиційним блоком)!

На цьому етапі також важливо зрозуміти, що ідеальних партій не буває, ніколи не буде, і немає навіть на Заході!.. Це треба нарешті прийняти і працювати з тим, що є. Давити, примушувати і так далі потрібно, але не бездумно!

• Кращий варіант: Єдиний спосіб якісно доробити почате Революцією гідності – це продовжити з того, на чому закінчили!.. Ні, не продовженням протестів, а реальною роботою Майдана саме в політиці! Адже, ще під час подій 2013-2014 рр. було зрозуміло, що єдина політична сила, яка може змінити країну – це власне сам Майдан! Вже тоді треба було не чекати, що хтось з опозиції зможе зробити все, що треба, а створити нову справді народну політичну силу і постаратися повністю виключити старих політиків з цього процесу (от вам і була б люстрація). Можливість, думаю, тоді така була, але й зараз вона все ще є (можливо, навіть більша, ніж тоді)! Так, багато хто з активістів Майдану вже пересварився між собою, а деякі вже навіть встигли наробити дурниць. Так, багатьох героїв Майдану вже недолюблює і сам народ. Але, з іншої сторони, багато хто з них – тих, хто увійшов до інших політичних сил – здобув необхідний політичний досвід! То, можливо, саме зараз прийшла пора майданівцям об’єднатись знову – залишити свої теперішні політичні партії та усім разом створити нову?.. Знаю, що багато хто з них проти цього і не хоче псувати своє життя політикою, але чи є інший вихід?.. Хіба політика вже не псує вам життя?..

В України залишилось не так вже й багато часу – пора визначатись…