Блог

Карикатура Нельсона Сантоса

Для мене особисто найочікуванішою реформою в Україні є реформа медицини і, як на зло, якраз по цій реформі у нас абсолютно нічого реально ще не зроблено! А хвилює мене це питання через те, що я досить серйозно хворий уже багато років (і взагалі змалку постійно хворів), і тому не по чутках знаю, який стан справ у цій галузі. А стан справ такий, що медицини у нас швидше нема, аніж є… Тому мене дуже дивує, коли люди абсолютно серйозно наполегливо рекомендують звертатися до лікарів навіть в елементарних випадках. При цьому, усі більше чи менше знають, що наша медицина – далека від нормальної! Знають і продовжують рекомендувати (цікаво, чи самі так часто звертаються)… Ситуація ж така, що звернення до лікарів, на жаль, у нас може бути навіть небезпечним і навіть елементарна хвороба зусиллями медиків може легко перетворитися на критичну…

Тим не менше, хочу наголосити, що я не проти лікарів!.. Я навіть за звернення до справді кваліфікованих медиків! Однак, проблема у тому, що без вивчення хоча б основ відповідної галузі, ви не дізнаєтесь правду про кваліфікацію свого лікаря! Я бачив багато визнаних фахівців з неофіційними титулами “найкращий хтось-там у місті, лікарні чи ще де”, які по тій чи іншій причині припускались елементарних помилок. І оскільки інші чи то не бачили того, що я, чи то просто хочуть вірити, що все не так погано, і не розуміють чи не сприймають мою недовіру до української медицини, то хочу розказати про окремі випадки, які і сформували моє відношення до неї…

Лиш би щось порізати

Останній раз коли я їхав зі швидкою у лікарню (це було дуже давно – так що не переживайте) у мене дуже сильно занило щось зліва під животом. Лікарі швидкої заключили, що це, ймовірно, грижа, і відвезли мене у хірургію. Там нам (зі мною була дружина) “пощастило” попасти до завідувача відділом, який підтвердив діагноз і сказав, що потрібно оперувати. Але щось у цьому всьому нам тоді не сподобалось (вже й не пам’ятаю, що саме) і ми вирішили відмовитись. Натомість, через знайомих ми вийшли на іншого хірурга у іншій лікарні (яка була і справді хорошим лікарем). Новий лікар також засумнівався у грижі і направив мене на діагностику у терапевтичний відділ, де мене подосліджували кілька тижнів і відпустили.. “Грижу” не знайшли! Ниття пройшло саме. Причину також не змогли ідентифікувати (ну, от такий “унікальний” був у мене випадок – жартую, випадок у мене, гадаю, не унікальний, просто діагностикам не вистачило кваліфікації)… Іншими словами, міг просто дома відлежатись. Але ця історія не тільки про мене, хоча й, цілком очевидно, саме завдяки своїй недовірі мені вдалось запобігти непотрібній операції.

Зі мною до завідувача відділом першої лікарні прибув ще один пацієнт – молодий хлопчина з “гострими болями в животі”. Наш лікар діагностував у нього запалення апендициту і призначив операцію. На відміну від нас, хлопчина погодився. Уже виписуючись, я дізнався, що його перевели в гастроентерологію через “ускладнення” після операції. А саме, його турбували… гострі болі в животі! Напрошується питання: чи не був у хлопчини такий же апендицит, як у мене “грижа”?.. Хлопця з родичами лікарі переконали, що це – нове ускладнення, але, по суті, симптом був такий же, що і при поступленні! Ймовірно, крім основної хвороби лікарі добавили хлопцю ще й наслідки непотрібної операції, яка, звичайно ж, суттєво ослабила організм.

Майстри діагностики

Не так давно у мене вперше “розігралися” судини в голові (і єдиний раз, поки що)… Лікар поставив діагноз вегето-судинна дистонія – це коли неймовірно крутиться голова і блюєш дальше, ніж бачиш. Але спочатку цей діагноз я не знав – спочатку ми викликали швидку… Добре знаючи, що наші лікарі люблять змішувати все до купи, і розуміючи, що симптоми моєї основної хвороби (з травленням) перекликаються з новою, ми розказали лікарям детально про стару хворобу, щоб вони не приплюсували старі симптоми до нових… Не допомогло! Таки приплюсували!.. Поставили попередній діагноз “ентеровірус” і захотіли відправити в… інфекційку! І ми відмовились (підписали відмову)! Разом з лікуючим гастроентерологом (досить хороший лікар) поставили нормальний попередній діагноз… по телефону. Пізніше, знову через знайомих, знайшли невролога, який уточнив діагноз і пролікував. Ніякого ентеровірусу, звичайно ж, не було! Це навіть я знав…

Звичайно ж, це – тільки деякі з моїх численних (вимушених) контактів з лікарями! Є у мене і не особистий досвід (наприклад, у мами чи дружини). Інші випадки розказувати не буду через їх особистий характер (або необхідність дозволу того, з ким вони сталися).

То це і є та “медицина”, якій мають довіряти люди?.. Для чого викликати таку швидку?.. Щоб писати відмови?.. Ні, я не сперечаюсь, що основна маса наших лікарів може продіагностувати ГРЗ, інфаркт та інші очевидні хвороби (і навіть полікувати їх), але це можуть навіть деякі нелікарі! І після цього ви дивуєтесь, що деякі люди лікуються сечою?.. Та від сечі точно буде менше шкоди, ніж від хірурга, якому кортить щось порізати!

Хочу наголосити, що, на мій погляд, одна з основних причин такої “ницої медицини” в Україні це – відсутність відповідальності за лікарські помилки. Для прикладу, згаданий вище завідувач хірургією навряд чи б зважився різати усіх підряд, якби розумів, що за це йому може сильно перепасти…

По факту, так виходить, що набираючи номер швидкої ви “подаєте заявку на участь” у… російській рулетці! Вам може і пощастити (у пістолет закладають лише одну кулю в один із шести отворів), але ви можете і підписати собі ж вирок!.. При чому, далеко не факт, що наслідок буде швидким і безболісним… До лікарів, мабуть, таки треба звертатись але перед цим потрібно не забути зняти рожеві окуляри!