Блог

Насправді, у націоналізму є дуже багато різних видів, настільки багато, що у деякому змісті націоналістом можна назвати навіть мене – людину, яка проти нього!.. Однак, я проти не будь-якого націоналізму, а його конкретного виду, який в Україні і прийнято називати цим словом. А називають так у нас етнічний націоналізм. Тим не менше, наш виділяється з-поміж інших схожих націоналізмів особливою нелюбов’ю до російського – російського не у значенні “з Росії”, що в умовах російської агресії має зміст, а російського у значенні “не достатньо українського”, наприклад, мови. До речі, найбільш “яскравим” представником такого націоналізму у нас завжди було і залишається Всеукраїнське об’єднання “Свобода”. І, цілком природно, його популярність значно спала після початку російської агресії, адже українці отримали змогу побачити, що “російський” може означати і “за Україну”, наприклад, тому що багато хто з захисників нашої Батьківщини виявився російськомовним. Однак, на жаль, не до усіх це ще дійшло і, схоже, в умовах відносного перемир’я на фронті та кризи в нашій країні український неадекватний націоналізм знову почав повертати собі популярність…

Етнічних націоналістів прийнято також називати крайніми правими. В той же час, помірно правих, до яких, мабуть, відношусь і я, можна, в принципі, також назвати націоналістами.

Моє відношення до українського націоналізму сформувалось в результаті спілкування з його представниками. Так, особисто я не знаю жодного націоналіста (який себе асоціює з цією ідеологією), який би у відповідних умовах не починав себе поводити неадекватно! Зазвичай, наші націоналісти проявляють себе з відповідного боку в ситуаціях якимось чином пов’язаних з російською мовою, рідше – з чимось іншим російським. Зокрема зі мною особисто траплялись такі випадки:

• Націоналіст Ігор взявся привселюдно обзивати мене “москалем” (вирішив зробити з мене жертву для своїх щоденних знущань) тільки за те, що мені подобався російський переклад Доктора Хауса більше за його СТБ-шний український варіант (це було ще до Євромайдану).
• Націоналіст Павло взявся стверджувати, що російськомовні українці у Львові сильно деградують і скоро будуть розмовляти лише матами. Такий висновок він зробив після того, як йому здалося, що під його вікном частіше звучать мати в перемішку з російською мовою (я, до речі, під своїм вікном в Івано-Франківську чув тоді зворотнє).
• Націоналісти Руслан і Міша приписали мене до сепаратистів тільки за те, що у 2012 р. я розміщав фото з наліпленою на нього георгіївською стрічкою в знак протесту проти зриву цих стрічок націоналістами.

І це – тільки частина конфліктів з націоналістами, які трапились зі мною особисто! Про випадки, що трапились з іншими, та діяльність відомих політиків на кшталт Ірини Фаріон я вже навіть не веду мову!..

Хоча варто зазначити, що серед моїх знайомих націоналістів є й такі, з якими я поки що недостатньо тісно спілкувався (тобто не торкався відповідних чутливих тем), щоб помітити таку ж неадекватну поведінку. Також, припускаю, що серед них можуть бути і адекватні люди (хоча б як виключення), але поки що я не можу це стверджувати…

Очевидно, що основна проблема націоналістів (по крайній мірі тих, з ким мені доводилось мати справу) – це надмірна упередженість. Вона, як ширма, у деяких випадках заважає їм бачити речі такими, якими вони є насправді, а у інших – змушує бачити те, чого нема. І помітив я це вже дуже давно, через що, звичайно, був проти цієї зайвої “ширми”. Коли ж я намагався пояснити це самим націоналістам, то вони нерідко заявляли, що націоналізм не може бути поганим за визначенням, так як означає любов до своєї нації. Деякі навіть відправляли мене у Вікіпедію почитати, що таке націоналізм (так ніби ми говорили про теорію, а не реальність). Самі ж вони, напевне, як слід Вікіпедію не читали… Так, на українській сторінці і справді немає нічого негативного, але от на більш повній англійській версії є окрема секція “Критика“, в якій, зокрема, наведені слова Джорджа Орвелла:

Джордж Орвелл – відомий англійський письменник, політичний оглядач і журналіст, якому приписують авторство терміну “холодна війна”. Найбільше він запам’ятався своїм романом “1984“, в якому описав вигаданий тоталітарний світ (до речі, саме з цього роману також пішов вираз “старший брат”). Але це був не просто революційний роман, який продовжують цитувати і зараз – він зробив Орвелла фахівцем в розумінні того, як люди можуть себе обманювати, зокрема в тому, що, на мій погляд, і представляє собою націоналізм. Але, чому я пишу, що на мій погляд! Ось, що геніальний англійський письменник писав саме про націоналізм:

Візьмемо для прикладу троцькістів, які просто стали ворогами СРСР, не розвинувши у себе прихильність до чогось іншого. Усвідомлення наслідків цього допоможе вам краще зрозуміти, що я матиму на увазі, говорячи про націоналізм. Націоналіст – це той, хто мислить виключно або переважно в рамках конкурентного престижу. Він може бути позитивним або негативним націоналістом, тобто, використовувати свою розумову енергію для звеличення чи очорнення, але, у будь-якому випадку, його думки будуть завжди налаштовані на перемогу чи поразку, тріумфи чи приниження. Історія, особливо сучасна, сприймається ним, як нескінченна череда злетів та падінь великих сил, а кожну подію, що трапляється, він розглядає як доказ того, що його власна сторона розвивається, у той час як ненависний суперник деградує. Однак, не слід плутати націоналізм з простим прагненням успіху. Націоналіст не користується принципом вибору сильнішої сторони. Навпаки, визначившись зі своєю стороною, він переконує себе, що ця сторона – найсильніша, і здатен продовжувати вірити у це, навіть якщо факти вказують на зворотнє.

Як бачите, Орвелл, по суті, пише про ту саму ж “ширму”, з якою зіштовхнувся і я. Найбільша ж проблема цієї ширми у тому, що вона заважає націоналістам бачити і оцінювати недоліки власної сторони (говорячи словами Орвелла)! Натомість, вона змушує їх перекладати відповідальність за ці недоліки на інших:

• Саме тому, націоналіст Ігор відмовлявся бачити низьку якість СТБ-шного перекладу Доктора Хауса. Йому простіше було звинуватити мене у любові до російської мови.
• Саме тому, націоналіст Павло відмовлявся визнавати, що проблема використання лайливих слів українцями не залежить від мови, якою вони розмовляють (а радше – від їх соціальної забезпеченості чи чогось подібного). Йому просто захотілося прив’язати цю проблему саме до мови конкуруючї сторони.
• Саме тому, націоналісти Міша і Роман відмовлялися помічати, що саме агресивні дії інших націоналістів змусили мене наліпити георгіївську стрічку на свою фотографію (оскільки я хотів підтримати ображену сторону у цій ситуації). Їм просто захотілося звинуватити мене за це у сепаратизмі (Міша пішов навіть далі – придумав собі, що я носив і захищав цю стрічку і після початку російської агресії).

Отже, основна проблема націоналізму, що замість того, щоб допомагати виявляти і вирішувати проблеми, він створює нові – там, де їх не було.