Критикувати можна по-різному… Для прикладу, можна перелічити невиконані обіцянки, а можна й просто звинуватити опонента у тому, що він, ніби-то, не виконав ще жодної, при цьому чудово усвідомлюючи необгрунтованість даного твердження. Безумовно, у останньому випадку говорять більше емоції (або ж це – свідоме перебільшення, основна мета якого заручитися підтримкою більш емоційної частини аудиторії, що в тій чи іншій мірі вже розділяє сказане). Але критику влади саме такого роду все частіше можна зараз почути від опозиційних політиків, громадських діячів, добровольців, волонтерів і багатьох звичайних громадян. Очевидно, що таку критику не можна назвати нормальною (і, тим більше, конструктивною), адже, незалежно від її справжніх намірів, єдиний її результат – виховання у людей упередженого відношення до влади. Взяти хоча б вираз “внутрішній окупаційний режим” – зрозуміло, що таке формулювання закладає асоціацію між (“зовнішньою”) окупацією (Росією) та владою у країні…
