Блог

Ні, це – не про вислів пропагандиста Алексея Пушкова, а про те, що “вічний Майдан”, схоже, таки потрібний Україні… щоб вилізти із прірви.

Над цією статтею я почав працювати ще до дня голосування на виборах, бо вже тоді було зрозуміло, що з того всього буде. Поки мова йде тільки про місцеві вибори, все не так сумно, але якщо тенденція збережеться, то через 4 роки – після наступних виборів президента та Верховної Ради – в українській політиці почнеться справжнісінький хаос, який в результаті, швидше за все, призведе до катастрофи, схожої до становлення режиму Януковича в 2010 р. Все ж вказує на те, що тенденція таки збережеться…

Щоб ви зрозуміли, про що ітиме мова, давайте глянемо, як змінилися електоральні уподобання українців між виборами у Верховну Раду в 2014 р. і виборами у місцеві ради в 2015 р.:

Припустивши ж, що тенденція збережеться, ось що нас очікує в 2019 р. (у порівнянні з 2014 р.):

Малоймовірно, що Народному фронту Арсенія Яценюка вдасться повернутися у велику політику. А навіть якщо й так, то йому не варто очікувати високого рейтингу. У будь-якому випадку дані для прогнозу – відсутні. Немає даних і для прогнозу по Укропу та Відродженню. Ці партії можуть як стати більш популярними, так і взагалі зникнути (а можуть замість них і з’явитися нові). Однак, ймовірно, їх популярність все ж буде в межах 10% і суттєво не вплине на рейтинги інших партій.

Звичайно ж все це ще не стовідсотково і життя напевне внесе якісь свої корективи, але, гадаю, цей прогноз доволі чітко показує, що дореволюційні політичні еліти потрохи повертають собі прихильністть українського населення. Іншими словами, скільки ти не сунь їх у смітник, народ все одно продовжує їх обирати…

Однак, я особисто бачу в цьому трохи іншу проблему… Ключовий недолік наших політиків (незалежно від їх ставлення до Росії) у корумпованості, неповазі до людей та політичній безвідповідальності! Саме тому випадки протилежного – політичної відповідальності, які можна побачити в країнах Заходу, такі незвичні для нас! Для прикладу, ви можете собі уявити, щоб український політик пішов у відставку після того, як громадськість помітила на його руці дорогий незадекларований годинник (як це, наприклад, зробив Славомір Новак в Польщі)?.. Отож бо! Отже, щоб зрозуміти, про що насправді говорить нам прогноз вище, давайте спробуємо ввести “маркери” політичної безвідповідальності… У якості “маркерів” ми виберемо однозначні кричущі випадки неповаги та відмови від відповідальності, що носять системний характер для конкретної партії та/або політика.

Почнемо з Батьківщини, а точніше з Юлії Тимошенко… В 2004 р. вона була одним з лідерів Помаранчевої революціїі, завдяки якій потім і зайняла пост прем’єра. Однак, зовсім скоро вони з Ющенком вибрали стратегію протистояння, очевидно, прагнучи здобути ще більше повноважень (ну мало їм було). В результаті саме це і відкрило шлях до влади Віктору Януковичу, який згодом спровокував Майдан, а далі і анексію Криму і вторгнення Путіна… При цьому, після визволення з тюрми, Тимошенко, очевидно, вирішила, що вона ні у чому не винна, і знову полізла до влади. То чи можливий більш яскравий приклад небажання нести політичну відповідальність?.. Думаю, сумнівів не повинно бути, що екс-прем’єрці варто покинути політичну арену України (до речі, цього чекали від неї і західні оглядачі)!

Хоч у представників ВО “Свобода” і не було поки можливості займати найвищі державні посади (президента чи прем’єра), їх неповага до людей і моральних законів настільки кричуща та носить системний характер, що, на мій погляд, вони однозначно заслуговують на наш “маркер”. Чого тільки варта Ірина Фаріон з її обзиванням дітей у дитсадку (чи виборців, яких вона обізвала “рабами” тільки за те, що за неї не проголосували)! Але не забуваємо і про Мірошниченка, який прикриваючись депутатською недоторканістю дозволив собі застосовувати силу до людини (ким би вона не була). І, що характерно для Свободи, ніхто з них так і не поніс політичну відповідальність за свої вчинки! Не виганяючи ж цей непотріб з своєї партії, Свобода виражає свою підтримку їх діям і демонструє, як саме вона відноситься до людей. Як гадаєте, враховуючи вищезгадане, у випадку, якщо їхній міністр (чи ще хтось) допустить якусь серйозну помилку, на чию сторону вони встануть – народу чи свого соратника?.. Питання – риторичне (відповідь можна дізнатись пошукавши серед членів партії, наприклад, Ірину Фаріон)!..

Подібні політично безвідповідальні партії досить часто характеризуються ще й популізмом – коли на словах все дуже класно, а як доходить до діла, то все не те що не класно, але й далеко не нормально! Батьківщина найбільш яскраво продемонструвала це під час прем’єрства Юлії Тимошенко, а Свобода – під час Євромайдану. Популізм також зашкалював у обидвох під час місцевих виборів 2015 р.

Звичайно ж, ще одним яскравим прикладом політичної сили, яка відмовляється нести відповідальність за свою ж діяльність, є так званий “Опозиційний блок”. Усі прекрасно розуміють, що це – насправді, Партія регіонів! Реорганізація старої політичної сили у нову, коли хтось з її ключових членів допустив якусь суттєву помилку, звичайно ж, можлива і вітається, але тільки тоді, коли це робиться у відповідний момент! Так, хорошим моментом для Опозиційного блоку був би нічний розгін Майдану 30 листопада 2013 р., або, хоча б, день голосування за “диктаторські закони” 16 січня 2014 р. Пізніше – це вже не реорганізація викликана усвідомленням політичної відповідальності, а просто спроба повернутися до влади!

До речі, між Батьківщиною та “Опозиційними регіонами” з Свободою все ж є суттєва різниця. Якщо в Батьківщині основна вина за скоєне лежить саме на Тимошенко, то регіонали з свободівцями увесь час захищають своїх соратників до останнього, чим розділяють їх відповідальність між усіма членами партії. Тому рішення Арсенія Яценюка відокремитись від Батьківщини після повернення Тимошенко було вірним і, можна сказати, врятувало його репутацію. Адже, жоден нормальний політик не став би підпорядковуватись настільки політично безвідповідальному лідеру.

На жаль у інших українських політичних сил ситуація з неповагою до людей та відповідальністю не набагато краща але, все ж таки, настільки кричущих випадків у них нема або вони трапляються не настільки системно (хоча, можливо, я щось і пропустив). Деякі партії навіть намагаються демонструвати свою відповідальність, наприклад, проганяючи тих членів, які відверто осоромили їх (щоправда, поки що, особисто мені, це здається надто нещирим). Тим не менше, для нашого аналізу нам потрібно вибрати гірших з гірших, щоб зрозуміти, які саме політичні якості стають популярними. У даному випадку, наші “маркери” показують нам непристойно високі показники політичної безвідповідальності – того, що я вважаю основною проблемою українського політикуму, яка власне і не дає нашій країні розвиватися.

Отож, давайте спробуємо закрасити нашим “маркером” (червонуватим відтінком) отриману раніше діаграму:

З самого початку для свого аналізу я брав за основу дані соціологічних опитувань, згідно яких Самопоміч також набирала популярність, хоч і значно меншими темпами. Тобто тоді ця діаграма не виглядала настільки однозначно. Останні ж дані показують, що ситуація – навіть гірша і всі хоч трішки відповідальні партії таки втрачають підтримку населення (за винятком, можливо, Укропу)…

Цікаво виходить, чи не так?.. Коли я думав про це, я зловив себе на думці, що був період, коли ця картина виглядала по іншому і я навіть радів, що наш народ нарешті почав думати, за кого голосує. Цим періодом були парламентські вибори 2014 р., які відбулися невдовзі після Майдану. Щоб ви краще розуміли, що я маю на увазі, давайте спробуємо намалювати схожу діаграму змін політичних уподобань українського народу після Євромайдану – тобто, між парламентськими виборами 2012 і 2014 рр. Знову ж таки використаємо наш “маркер”:

Думаю, ні у кого не виникає питання, чому я застосував “маркер” і до комуністів (якщо ж ні, то ви, очевидно, взагалі не розумієте, про що я пишу)?.. Також, тут я припустив, що Блок Петра Порошенка це – те саме, що й колишній УДАР. Хоча це й не зовсім так, але на важливі нам дані це особливо не впливає. Чому ж я відокремив Народний фронт від Батьківщини, я вже згадував вище – відмову Яценюка та інших підкорятися Тимошенко можна сприймати як протест  (при чому вчасний) проти політичної безвідповідальності останньої.

То, що ми бачимо?.. Ми бачимо різке зменшення терпимості українського народу до політичної безвідповідальності та популізму (популістом вважають і Ляшка але, на відміну від Свободи, під час подій на Майдані він досить добре себе проявив)! З іншої сторони ми також бачимо збільшення популярності тих сил, які продемонстрували свою готовність до реальних дій. Але, взагалі-то, це – саме та картина, яку ми повинні були б бачити постійно – не під час чи невдовзі після Майдану, а завжди! Інакше, виходить, що Україна може рухатись вперед тільки тоді, коли до крові бореться за свою свободу та демократію?.. То, невже нам і справді потрібен вічний Майдан?!

Але, щоб не робити поспішних висновків, давайте спробуємо розібратися, чому народ зараз так голосує… Ні для кого не секрет, що після кожної з революцій у нас наступав період розчарування. Народ чекав суттєвого покращення рівня життя “вже і зараз” (взагалі-то, такого не буває, але…), а “нічого” не мінялось. У такі моменти люди схильні вірити тим, хто гучно критикує – ось чому зараз популярними стають Свобода та Батьківшина (критикою, до речі, виділився і Укроп). По тій же причині (до того ж як основна опозиція до влади) потрохи повертає собі популярність і Опозиційний блок – люди згадують, що за регіоналів було “стабільніше” і думають, що останні “краще справляться” з сьогоднішніми труднощами…

Так, чому ж я думаю, що така тенденція і такі причини збережуться до виборів у 2019 р.?.. Різкого покращення життя за теперішньої влади не буде, оскільки для цього потрібно “чудо”, а якраз на чудо наша влада просто не здатна (тільки не подумайте, що я бачу когось, хто здатен)! Цією ситуацією скористаються (вони користуються нею і зараз) популісти, такі як Свобода і Тимошенко – вони і далі звинувачуватимуть владу, у чому тільки можна і не можна (навіть якщо б вони зробили так само – пам’ятаєте, як Янукович критикував євроінтеграцію, а потім зайнявся нею сам?)… В результаті рейтинг владних партій падатиме, а рейтинг популістів – ростиме. До речі, ця ситуація не є унікальною для України – грецька СІРІЗА також здобула свою популярність завдяки популізму під час кризи…

Чому ж люди голосували інакше невдовзі після Майдану?.. Як кажуть, “друг пізнається у біді” – так само “у біді” стає зрозуміло, що з себе представляють окремі політики. Під час Майдану було дуже добре видно, хто здатен тільки говорити, а хто може хоч що-небудь робити… Так, під кінець Революції гідності ніхто вже й не сприймав Свободу як серйозну політичну силу (пройшло якихось два роки і багато хто вже це забув)… Тому люди голосували за тих, хто хоч якось себе проявив. До речі, Майдан також показав, що у нас взагалі нема достойних політичних сил…

Але чому я очікую “катастрофу” десь в 2024 р. (через одні парламентські і президентські вибори)?.. Якщо тенденція збережеться, основними політичними силами в Україні після 2019 р. стануть… Свобода і Батьківщина (Свобода і Батьківщина, Карл!)… А, як показує досвід, у цих політичних партій найкраще виходить… підняття рейтингу проросійських сил! Згадаємо, як “класно” Тимошенко допомогла сісти у крісло президента України Януковичу у 2010 р. або як представники Свободи завзято генерували для регіоналів та росіян різноманітний матеріал, який переконливо демонстрував, чому краще вже голосувати за Партію регіонів. Будучи при владі у 2019-2024 рр. вони, без сумніву, робитимуть те саме! А, якщо ще згадати, що реально щось робити вони не вміють, то слід очікувати, що до 2024 р. рейтинг “опозиційних регіоналів” просто взлетить! При цьому особливого збільшення популярності БПП та інших у цей період, скоріше за все, не буде, так як вони не сприйматимуться (і не сприймаються) як основні опоненти Свободи та Тимошенко…

Хочу також підкреслити, що, наскільки я зараз можу судити, Москва почала підготовку до анексії Криму і знищення України одразу ж після вступу Януковича на посаду президента в 2010 р. Далі Путін просто чекав підходящої нагоди (можливо, наступних виборів президента чи чогось подібного). Але, зустрівши в результаті неочікувано сильний опір та після того, як війна з Україною призвела до непередбачуваних наслідків для самої РФ, росіяни зрозуміли, що чекали надто довго… Тому, повірте, після приходу до влади чергового Януковича (наприклад, з теперішнього “Опозиційного блоку”) все буде зовсім інакше! На цей раз план знищення нашої країни Кремль запустить відразу і намагатиметься реалізувати його максимально швидко! А все вказує на те, що така можливість у Москви з’явиться у 2024 р… І тільки ми – народ – можемо цьому запобігти! Тільки на виборах… Натомість, народ ведеться на відвертий популізм…

То, чи є якийсь вихід взагалі?.. Чудовим виходом була би відповідна розумна стратегія теперішньої влади – тобто Блоку “Солідарність” та Народного фронту – а саме, жорстка боротьба з корупцією, розумні темпи проведення реформ, і т.д. Але цілком очевидно, що у цієї влади недостатньо сміливості і готовності до відповідних дій… Перевибори, схоже, також не поможуть (а всього лише пришвидшать описане вище).

Отже, на мій погляд, єдиний вихід – це до 2019 р. постаратися донести до людей, що політична відповідальність партій чи окремого політика – це най-най-найосновніший, ключовий параметр, по якому слід обирати владу! При чому, я вважаю, що нам потрібно бути особливо вимогливими у цьому плані – тобто жодній політичній силі не прощати навіть найменшу політичну безвідповідальність! А це, в свою чергу, означає, що більшість популярних сьогодні політичних партій повинні або очиститись від непотребу або прийняти відповідальність і зникнути з політичного простору України! Оскільки ж безвідповідальні партії просто не здатні на вірні політичні рішення, то своє слово повинен сказати народ – на виборах 2019 р.

На щастя річ не йде про те, що треба переконати (значну) частину українського народу у чомусь новому (хоча для нас це і нове). Треба просто навчити наш народ відноситись до політиків так, як це роблять народи на Заході. А то виходить, що ми хочемо в Європу, вимагаємо від наших політиків бути “європейськими”, а самі робимо все, щоб до влади прийшли політики “совкові”, і потім самі ж звинувачуємо їх, що вони не здатні виправдати наші очікування. Звинувачуючи ж, голосуємо за популістів – таких же “совкових”, як і влада, які просто в даний момент знаходяться в опозиції і повторюють такі приємні нашому вуху дорікання владі. Виходить якийсь замкнутий круг, розірвати який може допомогти тільки усвідомлення важливості політичної відповідальності! Адже, саме вона відрізняє політиків “совкових” від “європейських”!

Гадаю, у цьому могла би також допомогти якась громадська організація, яка би влаштовувала акції з закликами до політичної відповідальності партій та окремих політиків. Така організація могла б і розповсюджувати серед людей інформацію, чому політична відповідальність настільки важлива… Подібна організація вже, до речі, існує – це Слово і Діло, яка запустила аналітичний сайт з рейтингами відповідальності наших політиків. Було б чудово якби інформація саме з таких сайтів і мала б основний вплив на вибір населення…