Блог

У сьогоднішньому суспільстві з усіх боків лунають заклики бути максимально позитивним, мінімально скаржитись, не шукати і не створювати собі проблем. Звичайно у деякій мірі люди, які до цього закликають, мають рацію! Адже, сучасне суспільство – досить цивілізоване, щоб забезпечити кожного усім необхідним для щастя. Все що потрібно робити кожній окремій людині – це, власне, бути щасливим, а, отже, не отруювати своє життя негативом та усіляко уникати його. Щоправда ті, хто до цього закликає, забувають, що не у всіх – рівні можливості… Але основне, що вони забувають – це те, що усе сучасне суспільство, демократія, та взагалі цивілізація стали можливими саме завдяки тисячолітній боротьбі з різного роду негативними факторами, яка була б просто неможливою, якби люди завжди уникали негативу!

На мою думку, саме боротьба з негативом, яка незмінно супроводжується його усвідомленням, і є запорукою розвитку суспільства, досягнення кращого рівня життя, вирішення проблем та виправлення помилок! З іншої сторони, уникнення та ігнорування негативу веде до перетворення цивілізації у суспільство споживачів, які не мають власних думок, без можливості кардинальних змін, а, отже, і розвитку.

Власне прикладом здорової реакції на негатив і є Євромайдан, основною ідеєю якого, як відомо, стало прагнення пересічних людей до європейських цінностей та рівня життя, які ставляться на противагу нашому сьогоденню. Без сумніву, щоб підтримувати Євромайдан, треба мати здатність бачити та усвідомлювати негативні сторони українського суспільства, які досить часто є очевидними для багатьох! Тим не менше, неочевидною є “інша сторона медалі” – те, проти чого виступає Євромайдан, присутнє усюди в нашому повсякденному житті і не обмежується українською владою!

Так чи інакше, будь-яка демократично (чи напів-демократично) обрана влада є відображенням свого народу, уособленням його цінностей та принципів. Навіть, якщо згадати про підкуп виборців, проплачених “тітушок” і т.п. – потрібно визнати, що все це стало можливим саме завдяки відповідним “цінностям” частини народу. Публічна боротьба з негативними сторонами такої влади (чим, власне, і є Євромайдан) допомагає суспільству звернути увагу на ці сторони, виховати нетерпимість до них, змушує вийти з “зони позитиву” і усвідомити проблеми! Однак у кінцевому варіанті ця боротьба зводиться не до боротьби з владою, а до боротьби за інші, кращі цінності, і, тому, до боротьби проти негативних якостей самого народу! Основна ж складність цієї боротьби полягає у тому, що не усі можуть усвідомити, що негатив є негативом, що цінності потрібно змінювати, і, якщо хочете, що врешті-решт потрібно бути менш позитивним і більш об’єктивним. Саме тому, здавалось би, очевидні причини і методи боротьби Євромайдану підтримуються далеко не усіма! Більше того, сам факт підтримки Євромайдану не означає, що людина справді слідує тим принципам та цінностям, за які бореться! Адже, хотіти певного відношення до себе і відповідним чином відноситись до інших – далеко не одне і те ж!

Євромайданівці часто стверджують, що представники влади – Янукович, Азаров та інші – є “уособленням зла”, які свідомо йдуть на негативні дії… Однак це, насправді, може бути і не так! Досить можливо, що вони просто не розуміють, що вони роблять поганого…

Тому, у цій статті я хочу вам продемонструвати, що люди, які чинять аналогічно нашій владі (просто у менших масштабах), можуть і не розуміти, що вони роблять щось погане, і, при цьому, відверто підтримувати Євромайдан та, ніби-то, розділяти його цінності! Цей приклад важливий тим, що показує необхідність проведення свого “Євромайдану” – у значенні саморозвитку та усвідомлення власних недоліків – в головах кожного українця! Адже, без роботи над собою змін у державі не досягти! Точніше, без належної роботи над собою значної частини українців Євромайдан стане лише легким поштовхом до особистісних змін кожного, який, в результаті, ні до чого може і не призвести (як це сталось з попереднім Майданом)!.. Адже, інакше люди з “викривленими” (чи, якщо хочете, недостатньо сучасними) цінностями продовжуватимуть обирати до влади своїх відповідних представників. Пізніше, ми також поговоримо про те, як міняючи себе ви можете автоматично підштовхувати до змін і своє оточення…

У цій статті річ піде про керівництво однієї з компанії на Західній Україні. Ми з вами проведемо паралелі між діями цього керівництва і відповідними діями влади. Ви також матимете змогу побачити, що ці дії не викликають протесту у інших співробітників, ба, навіть, часто звичайні працівники підтримують ці дії (прямо чи непрямо) або просто намагаються в них “не вникати”. Іншими словами компанію, яку ми розглянемо, можна вважати Україною у мініатюрі. Назву компанії та імена основних дійових осіб я не згадуватиму, щоб не псувати “абстрактність” статті, та й вони не мають значення, оскільки, якщо я не помиляюсь, подібне ви зможете помітити і в компаніях, до яких самі маєте відношення…

Паралелі

Отже, давайте перейдемо безпосередньо до розгляду схожих ситуацій у нашій державі та у згаданій компанії…

Паралель №1 – Кумівство

Кожен керівник намагається оточити себе людьми, яким він чи вона довіряє. Щоправда в українців ця довіра стосується не так професійних якостей (як воно, насправді, мало б бути), а готовності прикрити один одного у незвичних ситуаціях. У особливих випадках деякі керівники навіть створюють посади спеціально під конкретного товариша. Це явище у нас добре відоме і його прийнято називати “кумівством” та “круговою порукою”. Було безліч прикладів: Янукович завжди тягає за собою Азарова, Клюєва усіляко прикривають, хоча існують підстави хоча б тимчасово відсторони його від справ, Пшонка намагається виправдати дії силовиків і т.д і т.п.

Заради справедливості потрібно також відмітити, що це явище існує не тільки у Партії Регіонів – взяти хоча б намагання ВО “Свобода” прикрити Олега Гаркоту, якого спіймали на хабарництві…

У згаданій компанії це явище також має місце! Так голова відділу цієї компанії – старий друг директора, керівники проектів – інший друг і однокласник директора. Своєму куму – військовому у відставці – директор віддав посаду начальника офісу незважаючи на те, що на той момент уже був начальник офісу (деякий час їх було двоє) і що у цього кума – явні проблеми у спілкуванні з людьми. По аналогії з владою України директор і друзі усіляко прикривають, виправдовують і захищають один одного, і, як наслідок, разом боряться проти тих, хто виражає своє невдоволення їхніми діями.

Подібного роду довіра, особливо якщо вона стосується друзів, засліплює і часто заважає бачити реальну картину! Наші друзі зазвичай ведуть себе з нами інакше, ніж з іншими людьми. Тому керівниками не слід оточувати себе друзями! Однак, українці вже звикли до цього і тому, переважно, не бачать у цьому нічого поганого…

Паралель №2 – Непрозорість

Коли я пішов “на свій хліб” (як підприємець), я відчув, що мої намагання робити усе офіційно і платити усі податки не знаходять розуміння у багатьох моїх знайомих. І така реакція мені зрозуміла – скільки б податків ви не платили їх ніде не видно – дороги все такі ж погані, школи, садки все такі ж пошарпані, в медицині так само не вистачає обладнання, а існуюче вже давно застаріло… Натомість добре видно, як ростуть статки депутатів, чиновників і їх близьких чи друзів. Складається враження, що все, що ми платимо, розтягують по кишенях… Безперечно основна проблема тут у відсутності інформації, куди все іде.

Директор згаданої компанії одного разу на своїй сторінці у соцмережі засудив непрозорість фінансування державних структур та робіт і заключив, що в Україні необхідно ввести систему, яка б дозволяла бачити куди ідуть бюджетні кошти… При цьому він забув, що подібна проблема існує і у його власній компанії! Бізнес компанії влаштований так, що її клієнти платять за людино-години, потім компанія забирає свою частку (яка в середньому складає половину, наскільки мені відомо) і віддає решту працівникові. Все б нічого, але при цьому все, включно з зарплатою інших співробітників, намагаються тримати у таємниці, що, однак, не завжди виходить. Таким чином час від часу стає відомим, скільки заплатив клієнт, яка зарплата у одного і у другого співробітника і т.п., що автоматично викликає багато питань на кшталт: “Чому Вася заробляє вдвічі більше ніж я і при цьому робить менше?”. Ситуація підігрівається ще й тим, що у компанії відсутня будь-яка стратегія підвищення заробітної плати та кар’єрного зросту і абсолютно незрозуміло, від чого залежить розмір зарплати кожного окремого працівника…

Подібна непрозорівсть завжди сприймається як ознака того, що від простих людей щось намагаються приховати. Витік такої прихованої інформації руйнує рештки довіри людей до системи. Тільки прозорість може вирішити подібні проблеми.

Паралель №3 – Брехня

Одна з основних причин, чому піднявся Євромайдан, полягає у тому, що уряд та президент постійно брешуть. Так, нас переконували, що асоціацію з ЄС підпишуть, нам казали, що Тимошенко звільнять, стверджували, що від підписання угоди з ЄС дефолту не буде, переконували, що не залежать від кредиту МВФ, і т.д. і т.п…

Кидати слова на вітер – одна з основних “фішок” і директора компанії, про яку іде річ! Зокрема, протягом 2011 він обіцяв підняти усім працівникам зарплату удвічі – реальне ж підвищення не досягало і 20% відсотків! Крім того, він не раз намагався змусити брехати й інших – так, свого часу, працівників, які звільнялися, він просив казати іншим співробітникам, що вони йдуть у відпустку…

Найприкріше те, що ми дозволяємо себе обманювати… Політик, якого зловили на брехні, мав би назавжди втратити довіру народу – і не тільки тих, хто не голосував за нього, але й його власного електорату! Натомість багато виборців, як і працівників даної компанії, шукають виправдання брехні…

Паралель №4 – Неповага

Одним з основним закликів Євромайдану до влади став заклик поважати гідність народу. Одне з віч навіть отримало відповідну назву – “День гідності”! Але цей заклик виник не тільки через побиття мітингувальників силовиками 30 листопада. Так на відсутність поваги української влади до свого народу також вказують: фактичне ігнорування Євромайдану, як народного протесту, риторика окремих чиновників, що включає такі недоречні слова як “екстремісти”, “нацисти” та “фашисти”, відверте перекручування фактів, як, наприклад, кількості людей на Євромайдані, і т.д. і т.п. Крім того, уявлення про відношення чиновників до простого народу можна було завжди отримати просто відвідавши будь-яку державну установу…

Робота з клієнтами, нащастя, в сучасній Україні потрохи почала покращуватись і у цій області все рідше можна натрапити на хамство. Однак зміни майже не торкнулися відношення керівників до своїх підлеглих – тут все ще панує несправедливість, як і у відношенні влади до народу! Це ж стосується і згаданої фірми. Більше того, подібно до української влади керівництво фірми на словах декларує повагу до працівників, але не підтверджує свої слова діями! Зокрема такі дії (чи їх відсутність) включають: ігнорування різноманітних звернень підлеглих про допомогу та підтримку, хамство по відношенню до співробітників (особливо з боку начальника відділу і начальника офісу) та наговорювання на інших працівників (особливо характерно для однокласника директора, який займає посаду керівника проекту). Іншою особливістю керівництва компанії, що демонструє зверхнє ставлення до інших, є також практика влаштування п’янок керівництва прямо в офісі за декілька годин до кінця робочого дня…

Як і в державі у цілому, багато хто з співробітників компанії намагається не помічати відвертого хамства та/або приписувати його виключно окремим представникам керівництва, ігноруючи при цьому факт бездіяльності інших представників та явне покривання ними хамів…

Паралель №5 – Інтереси та примхи

В українського народу небезпідставно склалося враження, що чиновники в першу чергу переслідують свої особисті інтереси та інтереси своїх друзів-олігархів, і аж ніяк не інтереси простих людей! На це вказує буквально все – коли їдуть кортежі державних високопосадовців, міліція по суті блокує рух транспорту, на вигідні владі структури виділяються величезні бюджетні кошти, при тому що багатьом іншим важливим сферам критично не вистачає фінансування, приймаються рішення, які суперечать національним інтересам і здоровому глузду (як, наприклад, звернення до польського Сейму) і багато подібного. Власне, найбільш шокуючим є те, наскільки нагло і неприкрито робляться речі, які суперечать інтересам держави!

Здавалось би аналогічне неможливе у комерційних структурах, так як збагачення компанії мало б співпадати з інтересами керівництва, оскільки воно означає і збагачення останнього… Але у згаданій компанії це не так (що, власне, завжди мене дивувало). Зокрема ентузіасти, які намагаються зробити щось для компанії, постійно стикаються з перешкодами, викликаними байдужістю керівництва і очевидним небажанням хоч щось робити, інтереси і примхи окремих керівників ставляться вище інтересів компанії та колективу (наприклад, грубо та демонстративно виганяють найдосвідчену людину на проекті, що в результаті призводить до відмови клієнта від співпраці з компанією і його переходу до новостворенної фірми вигнаного, керівництво свідомо йде на сварку з автором проекту через персональну безпідставну образу на цього автора керівника відділу, що в результаті призводить до закриття проекту, листовий чай не купують через те, що він на відміну від пакетного розсипається, а це нервує начальника офісу).

Очивидними у таких ситуаціях є невміння керувати фірмою і колективом, державою і народом та недалекоглядність таких керівників. Але питання у тому, чому такі керівники все ще займають свої посади? Відповідь на це питання, очевидно, можна знайти у інших паралелях…

Паралель №6 – Приховування інформації

Нещодавно Азаров підтвердив, що уряд України вже давно знав про ймовірність погіршення економічної ситуації в Україні у разі підписання асоціації з Євросоюзом. Він також пояснив, що про подібні речі не можна було говорити публічно, так як це б призвело до паніки… Слухаючи Азарова складається враження, що він не працює на народ, а наглядає за ним, наче керівник якогось табору, і він вирішує, що людям треба знати, а що – ні. Схожим чином зараз все ще не зрозуміло, що там підписав Янукович 17 грудня у Москві…

Аналогічно ведуть себе керівники і у згаданій компанії… Там, звичайно, зовсім інші обставини і не вони працюють на працівників, а працівники на них, але, тим не менше, буває, що вони не кажуть працівникам навіть те, що їм необхідно знати для виконання своєї роботи! Для прикладу: Був випадок, що працівник хотів звільнятись але у цей момент йому повідомили про наміри перевести його на інший проект. Знаючи, що на те, щоб вникнути у новий проект, потрібен час, працівник відразу ж повідомив про свої наміри! Але це не змінило планів керівництва – працівника все таки перевели і він два тижні, до дня звільнення, вникав в проект, над яким працювати вже не буде. Але найдивніше те, що про звільнення нового співробітника керівництво нічого не сказало керівнику проекту, який даремно витрачав час на навчання нового підлеглого, не кажучи вже про втрачений час, який, натомість, можна було використати на людину, що залишиться на проекті.

Дану ситуацію я можу пояснити тільки халатністю і недалекоглядністю, оскільки подібні рішення (і керівництва компанії і влади) граничать з ідіотизмом.

Заключення

Усі керівники згаданої компанії підтримують Євромайдан, усіляко засуджують неадекватні дії влади, прагнуть приєднання України до Європейського союзу і щиро дивуються хамству, наглості, лицемірству, брехні і т.п., які зустрічаються в українському побуті! Щирість підтримки Євромайдану також підтверджується тим, що ця компанія (наскільки мені відомо) влаштовувала для нього збір коштів. Крім того, один з керівників проекту (однокласник директора) також активно підтримує Майдан на своїй сторінці в соціальній мережі…

Звичайні ж працівники згаданої компанії, незважаючи на все, в загальному досить позитивно ставляться до керівництва, хоча “в кулуарах” від них частенько можна почути і різного роду скарги. Тим не менше, ці скарги дуже рідко виносяться на загальне обговорення. Випадки ж загального обговорення скарг чи різного роду публічні конфлікти усіляко засуджуються більшістю працівників, що, до речі, дуже нагадує реакцію на Євромайдан населення Східної та Південної України. Взагалі ж скарги та конфлікти працівники пропонують вирішувати шляхом переговорів у обмеженому колі (які, зазвичай, нічого не дають) – чути про будь-які проблеми чи конфлікти на публіці більшість працівників просто не хоче.

На мою думку, Євромайдан – це не просто протест, це – поштовх до оздоровлення суспільної моралі. Але він повинен стати лише початком… Євромайдан розпочали найактивніші, найсміливіші, найвідвертіші і найвідповідальніші представники українського народу, щоб продемонструвати свою рішучість, жагу до свободи, щоб сказати, що вони не бояться влади, а бояться перестати розвиватися! Як загальноукраїнська подія він мав би стати прикладом для наслідування, поштовхом до боротьби за кращі цінності і життя. Після завершення Євромайдану (з будь-яким його результатом) його ідеї мали б проникнути глибоко у свідомість українців і забезпечити трансформацію сприйняття навколишнього світу! Таким чином, хамство, кумівство, наглість, неповага і т.д. і т.п. не мали б більше вважаттся нормою! Навіть, більше того, усі такі негативні фактори мали б викликати відповідну адекватну реакцію українців – нам не слід більше мовчати, ми повинні недвозначно показувати своє ставлення до них усіма дозволеними законом та мораллю методами!

Час від часу згадуючи компанію, яку ми розглянули у цій статті, я помічав схожість стилю дій її керівництва зі стилем українських чиновників… Мені здається, що якби це керівництво, у такому ж складі, якимось чином опинилось у державному апараті, то ми б отримали дуже схожу систему влади. Звичайно, вони б, на відміну від Партії Регіонів, швидше за все, підписали асоціацію з ЄС, але більшість проблем залишилось би. І не тому, що всі вони – погані люди чи “уособлення зла”, а тому, що вони звикли до такого стилю роботи і вже не бачать у цьому нічого неправильного. У кожного – свої слабості, віра у те, що він робить чи говорить, свої недоліки, в кінці-кінців кожен може зробити помилку чи необдуманну дію… Але саме головне – їм мало хто каже, де і коли вони помиляються! Хоча, звичайно, і такі бувають, але їх – одиниці у порівнянні з тими, хто мовчить або підтакує, що змушує цих керівників думати, що такі люди – неправі, упереджені чи просто “злі”. Варто також зазначити, що навряд чи у них завжди є уся об’єктивна інформація про ту чи іншу ситуацію – “друзі” і невиправдана довіра до них зіграють свою роль…

А що якщо ці керівники і справді стануть колись державними діячами?.. А що як ваше керівництво колись керуватиме країною?.. Ви впевнені, що Янукович, Азаров, Клюєв та інші – не такі ж звичайні люди, як, для прикладу, керівники згаданої компанії чи ваші? Безумовно, вже пізно пояснювати нашим можновладцям, де норма, а де – перебір (хоча ще можна змусити їх уникати переходу межі з метою банального уникнення проблем). Свого часу, колись давно, Януковича, Азарова та інших могли навчити цього їхні тодішні підлеглі і їм слід було це зробити! Тоді, можливо, все було б інакше…

Так ми підійшли до основної ідеї статті: Щоб досягти європейського рівня життя недостатньо самому притримуватись європейських цінностей – потрібно, там де це можливо, не дозволяти переходити межу й іншим! Включно з вашим керівництвом, вашими колегами, продавцями, контролерами, чиновниками, з якими ви маєте справу, вашими друзями, і т.д. Пам’ятайте, що донести свою позицію до опонента може бути вигідно не тільки вам – часто це більш вигідно вашому опоненту, адже, можливо, ви звернете його увагу на його ж помилки. Не потрібно боятися виявитись неправим – повірте, якщо ви неправі, то ваші опоненти обов’язково роз’яснять вам свою позицію! Адже, якщо людина поступає по совісті, їй нічого боятися взяти на себе відповідальність за свої ж дії! Уникають відвертої розмови (навіть, якщо вона публічна) тільки ті, хто свідомо чи підсвідомо відчуває за собою вину. Саме таку реакцію ми бачимо у нашої влади, до речі, і саме це доводить, що правда – за Євромайданом!

Звичайно ж вам слід розуміти, що ваші дії можуть викликати негативну реакцію у ваших колег чи знайомих, що ваші відносини з керівництвом можуть погіршитись і т.д… Але вам слід самому визначитись – ви прагнете змін усюди чи тільки в уряді? Адже, порядку в країні не буде, якщо уряд та президент будуть адекватним, а місцеві чиновники та керівники підприємств – ні, так само як його не буде, якщо адекватними будуть місцеві чиновники і підприємці, а уряд і президент – ні. Демократичну, правову і комфортну для життя державу може побудувати тільки усе суспільство разом (або, хоча б, більшість)! Звичайно ж це – тривалий процес, але чим раніше його почати, тим швидше він завершиться.